Тема 23. Українська СРР в умовах нової економічної політики
Нова економічна політика (НЕП) – економічна політика більшовиків в Україні в 1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.
Причини НЕПу:
– глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»;
– політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії);
– спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;
– початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні.
Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).
Заходи НЕПу
Сільське господарство
– заміна продрозкладки продподатком;
– дозвіл на оренду землі;
– дозвіл на використання найманої праці;
– розвиток кооперативного рух.
Промисловість
[lock password=”1$p6z@00″]
– продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств;
– дозвіл на використання найманої праці;
– об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;
– перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.
Фінанси та торгівля
– поновлення вільної торгівлі;
– введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги;
– випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.
Особливості НЕПу в Україні
– НЕП в Україні запроваджено пізніше, ніж у Росії в 1922 р.;
– висока ставка продподатку;
– застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;
– введення НЕПу в умовах голоду 1921-1922 рр.;
– широка підтримка НЕПу українським населенням.
Результати НЕПу
– зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці;
– швидкі темпи відбудови народного господарства;
– зростання життєвого рівня населення;
– конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.
1925 р. – завершення відбудови промисловості. Проголошення Всесоюзною комуністичною партією (більшовиків) (ВКП(Б)) курсу на індустріалізацію.
Індустріалізація – система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.
ГОЛОД В УКРАЇНІ 1921-1923 рр.
Причини голоду
– післявоєнна розруха;
– скорочення виробництва с/г продукції;
– політика «воєнного комунізму»;
– експорт хліба та його вивезення до Росії;
– посуха, неврожай…
Заходи влади
– замовчування наявності голоду в Україні;
– збір продподатку та вивезення хліба з України;
– вилучення церковних цінностей для боротьби з голодом;
– дозвіл міжнародним організаціям надавати допомогу голодуючим (АРА (американська адміністрація допомоги), Фонд Ф.Нансена, Міжнародний комітет робітничої допомоги).
Наслідки голоду
– померло 1,5 – 2 млн. чоловік;
– придушення селянського повстанського руху в Україні та зміцнення більшовицької влади.
УТВОРЕННЯ СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК (СРСР)
Етапи утворення СРСР
І етап: червень 1919 – грудень 1920 рр. – створення військово-політичного союзу радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви та Білорусії.
ІІ етап: грудень 1920 – грудень 1922 рр. – УСРР та інші радянські республіки підписали з РСФРР договори про воєнний та господарський союз.
ІІІ етап: грудень 1922 – травень 1925 рр. – утворення СРСР. 30 грудня 1922 р. І Всесоюзний з’їзд рад у Москві затвердив договір про утворення СРСР. Договір про утворення СРСР підписали УСРР (Україна), РСФРР (Росія), БРСР (Білорусія), ЗРФСР (Закавказзя – Грузія, Вірменія, Азербайджан).
У січня 1924 р. ІІ Всесоюзний з’їзд рад затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. – ІХ Всеукраїнський з’їзд рад вніс зміни до Конституції УСРР, де було вказано про вступ України до СРСР.
ПОЛІТИКА КОРЕНІЗАЦІЇ (УКРАЇНІЗАЦІЇ)
Квітень 1923 р. – проголошення в СРСР курсу на коренізацію.
Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах.
В Україні коренізація набула характеру українізації:
– підготовка та залучення кадрів із представників української національності;
– запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;
– видання книжок, газет, журналів українською мовою;
– глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;
– створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.
Українізацію підтримали такі державні діячі УСРР як М.Скрипник, О.Шумський, В.Затонський.
У жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський церковний собор, на якому було утворено Українську автокефальну (самостійну) православну церкву (УАПЦ) та обрано першого митрополита УАПЦ. Ним став В. Липківський.
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В 20-ті рр. ХХ ст.
1920-ті роки були часом бурхливого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Головним поштовхом до культурного ренесансу (відродження) 20-х рр. були наслідки Української революції, поява нової плеяди молодих талантів: частина з них вірила, що сила мистецтва може оновити суспільство; інші вбачали у нових умовах можливість для самовираження.
Розвиток культури пов’язаний також з політикою «українізації», яку проводили більшовики в 20-ті роки. Головну роль у її проведенні відіграли тодішні керівники Наркомату освіти УРСР – О. Шумський (1925-1927 рр.) і М. Скрипник (1927-1928 рр.).
Важливе значення у національно-культурному розвитку мала Українська автокефальна православна церква на чолі з митрополитом В. Липківським, створена у 1921 р.
Освіта
Запровадження обов’язкового 4-річного навчання. Рівень грамотності протягом 20-х рр. зростає з 24 % до 57 % (боротьба радянської влади з неписьменністю – створювалися «лікнепи» – товариства з ліквідації неписьменності). Кількість педінститутів збільшується до 46, технікумів» – до 84. Кваліфікованих робітників готують ФЗУ (школи фабрично-заводського учнівства). Внаслідок українізації 80% шкіл, 50% технікумів, 25% вузів стають україномовними
Наука
В Україні працюють багато вчених світового рівня: математик М. Боголюбов, творець теорії космічних польотів Ю. Кондратюк, біохімік О. Палладій, фізіолог О. Богомолець, лікарі В. Філатов і М. Стражеско, генетики М. Холодний та О. Сапєгін, фізики Л. Ландау і П. Капиця, історики М. Грушевський і Д. Баталій, економіст М. Волобуєв
Література
20-ті рр. — створення різноманітних письменницьких організацій: «Спілка революційних письменників», «Плуг», «Гарт», «Молодняк», «Нова генерація», «Неокласики» та ін.
ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури) – літературне об’єднання в Україні, що діяло з лютого 1926 р. по лютий 1928 р. Виникло у Харкові. Очолювали М. Хвильовий, М. Яловий, М. Куліш
Творчість П. Тичини, М. Рильського, М. Зерова, М. Драй-Хмари, С. Плужника, В.Сосюри, М. Бажана, М. Хвильового, Г. Косинки, Ю. Яновського, М. Куліша.
Мистецтво
Був створений «Молодий театр» Л. Курбаса. У 20-ті роки в театрі працюють режисер Л.Курбас, актори Г. Юра, А. Бучма, О.Сердюк, Н. Ужвій, М. Крушельницький.
На кінець 1925 р. в УРСР 46 постійних театрів.
«Березіль» – український театр, заснований у Києві Л.Курбасом у 1925 р. У 1926 р. перенесений у Харків.
Музичне мистецтво: М. Леонтович, Я. Степовий, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Косенко, К. Данькевич (опера «Богдан Хмельницький).
1926-1926 рр. — відкрито національні театри опери та балету в Харкові, Києві, Одесі
1928 р. — перший фільм О. Довженка «Звенигора»
Протягом 1929-1987 рр. в УРСР знято 180 фільмів
Живопис: М. Бойчук, І. Їжакевич, В. Касіян, О. Шовкуненко, М. Дерегус. Скульптори: М. Лисенко, В. Іванов, Л.Муравія.
[/lock]