Всесвітня історія. Тема 6. Давній Рим

Попередні поняття для засвоєння:

Республіка – форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, і мають окреслені законами повноваження.

Вето – заборона, яка накладається трибуном на рішення іншого державного органу.

Патриції – у Стародавньому Римі спочатку до патриціїв відносили усе корінне населення, що входило до родової общини і становило римський народ (члени 300 римських родів, які були привілейованою частиною населення), яке протистояло плебеям.

Плебеї – незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв.

Сенат  — один з найвищих державних органів в Стародавньому Римі.

Форум — базарний майдан, площа в містах Стародавнього Риму, на якій відбувалися загальні народні збори населення міста, проводились ярмарки та вершився суд. Форум представляє собою величезну площу з безліччю будинків. Це майдан, котрий став центром політичного життя.

Тріумф у Стародавньому Римі – урочистий вступ у столицю полководця головокомандуючого та його армії (від Марсового поля на Капітолій) після переможного закінчення війни. Влаштовувався за рішенням сенату і був вищою нагородою для полководців.

Легіон – основна бойова одиниця Римської армії. У складі легіону знаходилося 5000 тис. воїнів.

Провінція – У Стародавньому Римі так називалися підвладні Риму території, що знаходяться поза Апеннінського півострова і управлялися римськими намісниками, тобто іноземні території.

Християнство – один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині.

Церква (грец. Божий дім) – це специфічна для християнства об’єднання людей, які вірують в Ісуса Христа як Боголюдину.

Єресь – альтернативне віровчення, засуджене цервою й оголошене шкідливим для віри. Прихильників єресі називали єретиками.

Гладіатори – у Стародавньому Римі раби та військовополонені, яких змушували боротися з хижими звірами або між собою на арені цирку задля розваги громадян Риму.

Персоналії: 

Ганнібал – карфагенський військовий та політичний діяч, який вважається одним з найкращих полководців давнини. За життя був головним ворогом Римської республіки.

Брати Гракхи (Тиберій і Гай) – очолили суспільний рух у Римській республіці в 20-30-их рр.. ІІ ст. до н. е, суть якого полягала у проведені демократичних реформ, направлених на перерозподіл державного земельного фонду і цим самим добитися відродження вільного римського селянства.

Спартак – колишній римський раб-гладіатор, очолив повстання на території сучасної Італії в період 74 рік до н. е.. – 71 рік до н. е. Його армія, що складалася з втікачів гладіаторів і рабів, розбила в ряді битв кілька римських легіонів, в тому числі дві консульські армії.

Юлій Цезар — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Діяльність Цезаря докорінно змінила культурний і політичний вигляд Європи та Середземномор’я і залишила визначний слід в житті наступних поколінь.

Ціцерон – давньоримський політик та філософ, блискучий оратор.

Октавіан Август – римський політичний діяч, засновник принципату (Римської імперії, з 16 січня 27 року до н. е..), Великий понтифік з 12 року до н. е. Внучатий племінник Цезаря, усиновлений їм за заповітом.

Нерон – римський імператор, п’ятий і останній з династії Юліїв-Клавдіїв. Відомий своєю жорстокістю. За його наказом Рим було спалено.

Костянтин I — римський імператор, перший християнин на троні (прийняв християнство за рік до смерті), а також православний святий, іменований рівноапостольним. Міланським едиктом (312 р.) він дозволив сповідувати християнство в усій імперії на рівні з іншими віруваннями.

Заснування Риму. Рим царської доби

753 р. до н. е. – заснування міста Рим. За легендою місто було засновано на пагорбах біля річки Тибр двома братам – Ромулом і Ремом. У результаті сварки Ромул вбив Рема і став першим римським царем.

Царська доба в історії Риму продовжувалася з 753 р. до н. е. до 509 р. до н. е. (у 509 році з Риму було вигнано останнього царя – Тарквінія Гордого).

753- 509 р. до н. е. – царська доба в історії Риму.

Сер. VIст. до н. е. – реформи Сервія Тулія:

– було здійснено територіальний поділ римської території на 21 округ.

– усе чоловіче населення було поділено на 6 розрядів (категорій)

– створено загальне військо з патриціїв і плебеїв

Найвищим органом влади були народні збори, які:

– приймали закони

– обирали вищих посадовців

– царів

– оголошували війну

– ухвалювали остаточні рішення щодо смертних вироків

– кожен з 300 родів римських родів обирав одного старійшину до сенату.

 Римська республіка

Римська республіка була встановлена у 509 році після вигнання останнього Римського царя Тарквінія Гордого та тривала до встановлення у 30 р. до н. е. Октивіаном Августом принципату.

Римська республіка – 509 – 30 рр. до н. е.

Державний устрій:

– Народні збори виконували ті ж функції, що і за часів царського Риму.

– Скликалися народні збори за ініціативи вищих посадовців – магістратів. Магістрати – вищи посадовці у Римі ( 4 едили – слідкували за громадським порядком, два цензори – слідкували за дотриманням звичаїв і традицій, двадцять квесторів, які контролювали державну скарбницю, вісім преторів, які відповідали за правосуддя й судочинство)

– Центральний орган влади – Сенат з 300 сенаторів:

– Виконували свої обов’язки довічно;

– Розпоряджався скарбницею, вів дипломатичні переговори, розробляв плани війни.

Два консули обиралися з представників сенату. До них перейшли повноваження колишніх царів (окрім жрецьких); обидва мали однакову владу і могли скасовувати рішення один одного. Свої рішення вони погоджували із сенатом.

Суспільний устрій:

– Нобілітет – перша за значенням привілейована верства суспільства, що складалася із заможної верхівки патриціїв і плебеїв.

– Вершники – привілейована верства з верхівки плебсу. Служили у кінноті.

– Плебс – нижчі прошарки римського суспільства.

– Раби – безправне населення.

Боротьба плебеїв за надання їм рівних із патриціями прав

Боротьба плебеїв і патриціїв розпочалася у V ст. і тривала до ІІІ ст. до н. е.

494 р. до н. е. – плебеї отримали право обирати трибуна! – представника плебеїв, який захищали їхні права перед сенатом. Посада трибуна була недоторканою, трибун мав право накладати вето на рішення сенату.

451 -450 р. до н. е. – закон ХІІ таблиць:

– Фіксували правові відмінності між різними верствами населення

– Будь-який замах на приватну власність суворо карався

– Закони закріпили непорушність приватної власності, рабство, нерівноправність серед людей.

– Письмове законодавство стало основою римської правової традиції. 

445 р. до н. е. – скасовано заборону на шлюби між патриціями та плебеями.

З 367 р. до н. е. один із двох консулів мав обиратися з плебеїв.

287 р. до н. .е – прийняття закону Гартензія, який передбачав, що усі рішення народних зборів стають законом.

Боротьба Риму за панування у Середземномор’ї. Становлення імперії. 

Боротьба Рима за панування на Апеннінському півострові:

390 р. до н. е. – нашестя на Рим племен Галлів, які мешкали на території північної Італії. Галли покинули Рим лише коли останній надав великий викуп золотом галльському вождю.

340-338 р. до н. е. – Латинська війна. Війна між Римом і містами Латинського союзу. Союз припинив існування, найближчі до Риму міста увійшли до його складу, а їхнє населення стало рівноправним із римським.

326 р. до н. е. – початок війни із самнітами, галлами й етрусками. Рим займає домінуюче становище у північній та центральній Італії.

280-275 рр. до н. е. – війна Риму із епірським царем Пірром. Під час завоювання півдня Італії Римляни наштовхнулися на протидію греків, які запросили на допомогу грецького полководця Пірра. Ціною величезних втрат Пірру вдалося перемогти римлян, але з цих пір існує відомий вислів «Піррова перемога», що означає перемогу ціною дуже великих втрат. Невдовзі Римським військам вдалося перемогти греків.

До 265 р. Римляни підкорили весь Апеннінський півострів.

Пунічні війни

Пунічні війни – збройна боротьба між Римом і Карфагеном за панування в Західному Середземномор’ї. Назва походить від латинської назви жителів Карфагена – пуни.

Перша пунічна війна – 264 – 241 рр. до н. е. 

Приводом до війни стала боротьба між Римом та Карфагеном за о. Сицилія.

Перемога була на боці Римлян. За умовами мирного договору пунійці повинні були сплатити римлянам близько 84 т. срібла, повністю звільнити Сицилію, видати римських полонених. Згодом Рим захопив Корсику та Сардинію.

Друга пунічна війна218 – 201 рр. до н. е.

Приводом до війни стало захопленням Карфагеном міста Сагунт – союзника римлян.

Головнокомандувач Карфагенської армії Ганнібал Барка здійснив свій відомий перехід через Альпи і завдав Римлянам значну кількість поразок. Найвідомішою битвою стала битва при Каннах (216 р. до н. е.), під час якої Ганнібал маючи набагато менші сили оточив та розгромив римську армію. Але підкорити Рим Ганнібалу так і не вдалося. Після того, як римляни на чолі із Сципіоном висадилися в Африці, Ганнібал вимушений був повернутися до Карфагену. Вирішальна битва відбулася при Замі (202 р. до н. е.). Рим отримав перемогу. Перемога зробила римлян господарями Західного Середземномор’я.

Третя пунічна війна – 149 – 146 рр. до н. е. У результаті війни Карфаген було повністю знищено, жителів перетворено на рабів, а його територія стала провінцією Риму.

Поступове захоплення Балкан:

168 р. до н. е. – розгром Македонії. У результаті війни римляни розгромили військо македонського царя Персея, розділили країну на чотири округи. Пізніше Македонія (148 р. до н. е.) була проголошена провінцією Риму.

146 р. до н. е. – розгром Ахейського союзу грецьких міст.

27 р. до н. е. – Грецію перетворено на провінцію.

Захоплення Іберійського півострова (сучасна Іспанія)

137-133 рр. до н. е. – перетворення Іспанії на Римську провінцію.

Розвиток Римської республіки у ІІ ст. до н. е. 

Реформи братів Гракхів

Повстання рабів, розорення селян, яке призводило до зниження боєздатності римської армії, викликало необхідність проведення реформ.

133 р. до н. е. – аграрний законопроект Тиберія Гракха:

– Одна римська сім’я не повинна користуватися більш, ніж 250 га. землі, а надлишки землі поверталися державі, яка в свою чергу розподіляла по 7,5 га землі між тими, хто її не мав.

– Закон забороняв продаж та дарування цих наділів.

– Сенатори не підтримали Тиберія, проте народні збори ухвалили проект. Було створено комісію, яка займалася обліком та перерозподілом землі. Це викликало невдоволення знаті.

Тиберія та його прихильників було вбито.

123-122 рр. до н. е. – законодавча діяльність Гая Гракха.

– Гай Гракх – молодший брат Тиберія.

– Продовжив справу брата по проведенню земельної реформи:

– Продаж землі малозабезпеченим плебеям за зниженою ціною

– Рішення про будівництво переселенських колоній у Карфагені

– Розгляд питання про зрівняння всіх італійців у правах з Римлянами

– Забезпечення воїнів одягом за рахунок держави.

– Широке будівництво шляхів в Італії, що давало заробіток бідноті й сприяло розвитку торговельних зв’язків.

Нововведення викликали невдоволення знаті і Гай Гракх,як і його брат, був вбитий.

Криза республіки у І ст. до н. е.

Причини кризи:

– Розкол суспільства на оптиматів (захисників аристократії), очолив Луцій Корнелій Сулла, та популярів, які виступали за розширення повноважень Народних зборів та трибунів.

– Загострення суперечностей призвело до відкритого протистояння та початку громадянської війни у Римі.

Диктатура Луція Корнелія Сулли (82-79 рр. до н. е.):

– Цензори позбавлені своїх повноважень

– Сенат став вищим адміністративним та судовим органом, але він підпорядковувався Суллі

– Обмежено владу Консулів

Розпорядження Сулли були скасовані новообраними консулами Марком Крассом та Гнеєм Помпеєм.

Повстання Спартака

Повстання Спартака – 74 -71 рр. до н. е.

Причини – жорстоке ставлення Римлян до рабів.

– Повстання почалося в місті Капуї в школі гладіаторів.

– Повстання очолив Фракієць Спартак.

– Повстання охопило практично всю Італію.

– У 72 р. до н. е. армія Спартака являла собою грізну армію.

Не маючи можливості італійськими легіонами розгромити повсталих, сенат закликав на допомогу армію Помпея із Іспанії, легіони Лукулла із Македонії.

У 71 р. до н. е. відбулася остання битва Спартака з римських військом. Спартак зазнав поразки.

Повстання Спартака стало найбільшим повстанням рабів не лише в історії Риму, а й усього стародавнього світу. 

Громадянські війни в Римі

Громадянські війни в Римі тривали протягом 49-30 рр. до н. е. 

Перший тріумвірат 

Тріумвірат – політична угода, союз впливових політичних діячів і полководців у Римі в період громадянських війн І ст. до н. е., спрямований на захоплення державної влади. Складався з 3 людей.

Перший тріумвірат – 60 – 53 рр. до н. е. – Помпей, Красс, Цезар заключили союз, спрямований на боротьбу проти сенату.

У 58 р. до н. е. Цезар став проконсулом (намісником) провінції Галлія, значно розширив володіння Риму в Іспанії та Галлії, вторгся на територію Британії. Його авторитет був надзвичайно великим.

58 – 50 рр. до н. е. – Галльська війна. Юлій Цезар скориставшись суперечками між галльськими племенами, підкорив Галлію. Територія від Біскайської затоки до Рейну потрапила від владу Риму.

У 53 р Красс загинув і тріумвірат розпався.

У 49-45 рр. до н. е. відбувалася громадянська війна у Римі 

Причина:

– Боротьба між Гнеєм Помпеєм і Цезарем за встановлення одноосібної влади.

Хід війни:

49 р. до н. е. – Цезар перетнув кордон Галлії та Італії – р. Рубікон. Він захопив Рим і проголосив себе диктатором.

– 48 р. до н. е. – військо Помпея розбито Цезарем у Греції біля м. Фарсал. Пізніше Помпей загине.

– 46 р. до н. е. – перемога Цезаря в Африці.

– 45 р. до н. е. – остаточна перемога Цезаря над військами сенату, які очолювали сини загиблого Помпея.

44 р. до н. е. – Цезар був вбитий Брутом і Кассієм. 

47 р. до н. е. – перемога військами Цезаря біля міста Зели військ Понтійського царя Фарнака. Про цю перемогу Цезар написав: «Прийшов. Побачив. Переміг».

Римська імперія 

Становлення Римської імперія. Рання Римська імперія 

Імперія – монархічна держава на чолі з імператором, яка, як правило, об’єднує в собі інші держави, захоплені та приєднані військовим шляхом. Імперії тримаються на державному, політичному або економічному примусі.

43 – 36 рр. до н. е. – другий тріумвірат.

– Марк Антоній, Емілій Лепід, Гай Цезар Октивіан об’єдналися для боротьби з убивцями цезаря, прихильниками республіки.

– У битві при Філіппах у Македонії (42 р. до н. е.) їх війська розгромили армію республіканців.

– У Римі встановлено диктатуру трьох полководців, які розділили між собою римські провінції.

Громадянська війна 32 – 30 рр. до н. е.

32 – 30 рр. до н. е. – війна між Марком Антонієм і Октавіаном – у минулому союзників-тріумвіром.

– Після перемоги над республіканцями переможці поділили між собою управління державою.

– Антоній управляв східними провінціями, одружився з єгипетською царицею Клеопатрою. Октавіан управляв західними провінціями.

32 р. до н. е. – Сенат позбавив Антонія звання тріумвіра й оголосив війну Клеопатрі

– Антоній виступив на захист своєї дружини, був оголошений «ворогом республіки».

31 р. до н. е.відбулася вирішальна битва між флотами Антонія і Октавіана біля мису Акцій в Середземному морі.

– Невдовзі армія Антонія перейшла на бік Октавіана, Антоній програв і покінчив життя самогубством.

– Єгипет приєднано до Риму і передано в особисте управління Октавіану.

Встановлення імперії. Правління Октавіана Августа.

30 – 14 рр. до н. е. – правління Октавіана Августа.

Громадянські війни закінчилися і єдиним правителем став Октавіан. Держава стала називатися Римською імперією. За правління Октавіана Августа Римська держава досягла піку своєї могутності.

– Октавіан прийняв титул принцепса – перший серед рівних, та звання Августа, став довічним командуючим усіх збройних сил – імператором (з 27 р. до н. е.).

– Рим формально залишався республікою.

– Прикордонні і найбагатші провінції підпорядковувалися особисто принцепсу, податки з них надходили до його особистих скарбниці.

– Діяльність намісників контролювалася спеціальними наглядачами, призначеними принцепсом. Принцепс мав право вето на рішення намісника.

– Створено преторіанську гвардію – особисту охорону імператора.

– Посадовці обиралися народними зборами з числа осіб, запропонованих Октавіаном.

– Створено нові провінції (Єгипет, Мезія, Далмація, Паннонія, Германія тощо)

Римська імперія фактично перетворилася на імперію.

Виникнення і розповсюдження Християнства 

– Виникнення нової світової релігії пов’язано з іменем Ісуса Христа, який народився в провінції Іудея (Палестина) за правління Августа.

– Після смерті Ісуса Христа його учні – апостоли – почали проповідувати вчення Христа.

– Християнство швидко почало поширюватися по території Римської імперії, з’явилися християнські общини.

З правління імператора Нерона починаються гоніння і переслідування християн.

З ІVст. ставлення до християн, виходячи з потреби духовного оновлення імперії, змінюється і християнство стає єдиною державною релігією.

313 р. – Міланський едикт. Виданий за часів правління імператора Констянтина (306 – 337 роки правління.). Проголошував релігійну терпимість, християнство визнано рівноправним з іншими релігіями імперії, а християнам, що постраждали від переслідувань, поверталося їхнє майно.

325 р. – Нікейський собор. У малоазійському місті Нікея було скликано собор всіх єпископів Заходу та Сходу, який отримав назву Першого Вселенського (представляв всю Римську імперію). На соборі було прийнято християнський календар, уточнено систему християнської ієрархії (старшинства).

Римська імперія І-V ст.

Після смерті Октавіана Августа при владі у Римі знаходилася династія Юліїв-Клавдіїв:

– Імпреатор Тиберій (14-37 рр.)

– Гай Калігула (37-41 рр.)

– Клавдій (41-54 рр.)

– Нерон (54-68 рр.). Закінчив життя самогубство. Династія обірвалася.

Після смерті Нерона правила династія Флавіїв:

Веспасіан (69-79 рр.)

– Відбудував Рим, зруйнований у громадянській війні 68-69 рр.; зокрема розпочато будівництво амфітеатру на 50 тис. глядачів (Колізею).

– Тіт Флавій (79-81 рр.)

–  Доміціан (81 – 96 рр.). Був вбитий заколотниками.

Династія Антонінів:

– Нерва (96-98 рр.)

– Траян (98-117 рр.)

– Адріан (117-138 рр.)

– Антонін (138-161 рр.)

– Марк Аврелій (161-180 рр.)

– Коммод (161-180 рр.)

Протягом ІІ-ІІІ ст. у Римській імперії наростала криза, пов’язана з кризою рабовласницької системи, зовнішніми факторами (нашестя варварських племен), внутрішні міжусобиці.

Діоклетіан (284-305 рр.) – імператор, проголошений римськими легіонами. Починаючи з його правління період принципату заміняється домінатом.

– Провів низку реформ, які сприяли тимчасовому зміцненню держави. Серед його нововведень були:

– Розподіл імперії на чотири частини задля покращення системи управління. Нова форма управління державою, створена Діоклетіаном називається тетрархія (влада чотирьох).

– Сенатори залишилися привілейованим станом імперії, але не вирішували загальнодержавних питань.

– Рим утратив своє значення, оскільки своєю резиденцією правителі обирали інші міста.

Створену систему названо домінатом.

– Окрім цього проведено адміністративну, військову, фінансову, релігійну реформи.

Костянтин I (306-337 рр.) — римський імператор, перший християнин на троні (прийняв християнство за рік до смерті), а також православний святий, іменований рівноапостольним. Міланським едиктом (313 р.) він дозволив сповідувати християнство в усій імперії на рівні з іншими віруваннями.

– Відновив одноособове правління імператора.

У 326 р. переніс резиденцію імператора у місто Візантій, яке було перейменовано у Константинополь.

Занепад Римської імперії

395 р. – згідно з заповітом імператора Феодосія імперію було поділено на Західну та Східну (Візантія) між його синами Гонорієм і Аркадієм. Фактично виникли дві самостійні держави. ДоЗахідної Імперії відійшли території сучасних країн: Іспанії, Франції(Галлія), Італія, Британія. До Візантії відійшли: Балканський півострів, Мала Азія, Східне Середземномор’я, Єгипет.  

410 р. – захоплення Рима. Між готами і Римською імперією з ІІІ ст. н. е. точилася постійна кривава боротьба. Вестготи на чолі з Алларіхом спустошили північну Італію, захопили Рим і жорстоко пограбували його. Падіння Рима означало остаточний занепад Західноримської імперії.

451 р. – битва на Каталуанських полях. Битва об’єднаної армії римлян, франків, аланів, вестготів, свєвів, саксів, бургундів проти могутньої армії гуннів на чолі з Аттілою. Римляни разом із союзниками нанесли нищівної поразки Аттілі.

455 р. – захоплення Рима вандалами. Вандали жорстоко пограбували та зруйнували місто. Було знищено багато пам’яток мистецтва. З того часу «вандалізм» означає бездумне та жорстоке руйнування культурних цінностей.

476 р. – падіння Західної Римської імперії. Командувач імперською армією германець Одоакр позбавив влади останнього римського імператора – Ромула Августула, а символ влади імператорської влади відіслав до Константинополя. Одоакр утворив в Італії королівство, проголосивши себе королем.

Падіння Римської імперії символізує кінець Давньої історії і початок епохи Середніх віків.

Культура Давнього Риму

Філософія:

Цицерон (засновник європейського ораторського мистецтва)

Тіт Лукрецій Кар, поема «Про природу речей». Заперечував божественне втручання в життя людини.

Сенека

Марк Аврелій

Наука:

– Цельс (узагальнив досягнення давньогрецької медицини),

– Сосіген

– Марк Веррон

Саллюстій – історик, автор «Історії», «Югуртинської війни».

Страбон – видатний географ, праця «Географія».

Тацит – автор праць «Історія», залишив свідчення про життя германських племен.

Тіт Лівій – відомий історик, написав «Історію Риму» в 142 книгах.

Клавдій Гален – відомий лікар, досліджував діяльність мозку.

Клавдій Птолемей – відомий астроном.

Література:

Вергілій («Енеїда»)

– Гай Петроній – автор «Сатирикону».

Плутарх (склав порівняльні життєписи  найвідоміших греків і римлян).

Горацій, Овідій – видатні поети.

Архітектура:

Базиліка – тип будови прямокутної форми, яка складається з непарного числа (1, 3 або 5) різних за висотою нефів.

базелика

 

 

 

– Базиліка. Собор св. Петра в Римі.

 

 

Колізей – амфітеатр, розрахований на 50 тис. осіб. Будівництво найбільшого амфітеатру всього античного світу велося протягом восьми років, як колективне споруда імператорів династії Флавіїв: почали будувати в 72 році н.е. за імператора Веспасіана, а в 80 році амфітеатр був освячений імператором Титом.

колизей

 

 

 

Колізей (2007 р).

 

  

Пантеон – «храм усіх богів» у Римі, пам’ятник центрично-купольної архітектури періоду розквіту архітектури Стародавнього Риму , побудований в 126 році н. е.. при імператорі Адріані.

пантенон

 

 

 

–  Римський Пантеон


Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>