Всесвітня історія. Тема 8. Середньовічне суспільство

Попередні поняття для засвоєння: 

Альменда – у країнах середньовічної Західної Європи земельні угіддя (пасовища, ліси, луки, пустища, місця рибного лову), що знаходяться в загальному користуванні (неподіленого землі) всіх членів однієї або кількох громад. 

Віллани – категорія феодально-залежного селянства в деяких країнах Західної Європи (Англія, Франція, Німеччина, Італія) у період середньовіччя.

Донжон – головна вежа замку. Вона була призначена як для життя феодала, так і для оборони. Її підвали пристосовували для зберігання припасів.

Глосатори – юристи (доктор права або студенти), які займалися римським правом в середньовічній Європі в рамках традиції, розвиненою в Болонському університеті.

Маргінал  – особа, що знаходяться поза характерних для даного суспільства рамок соціальних відносин, норм, традицій. Особа, що втратила свій соціальний статус (жебраки, бродяги). 

Феодал – землевласник в епоху феодалізму (власник феоду).

Феод – землі (рідше – фіксований дохід або право на отримання доходу), які були даровані васалові сеньйором в спадкове володіння , користування і розпорядження на умовах несення васалом військової, адміністративної або придворної служби на користь сеньйора.

Васал – цим ім’ям в період панування феодальних відносин у Західній Європі називалося особа, яка зобов’язана іншому (сеньйору – senior) особистою вірністю і службою.

Стан – соціальний прошарок, група, члени якої відрізняються за своїм правовим положенням. Належність до станів, як правило, передається у спадок. Становий розподіл зазвичай включав аристократію, священиків і общинників (простолюдинів). У ряді держав останні поділялися на бюргерів (буржуа, міщан) і селян.

Станово-представницька монархія – форма правління, за якої одноосібна, відносно сильна влада монарха обмежена владою станово-представницького органу, наділеного власною компетенцією.

Ремесло – дрібне промислове виробництво у середньовічному місті. Базувалося на ручній праці.

Цех – замкнуті організації (корпорації) ремісників однієї спеціальності у межах одного міста, створені з метою усунення конкуренції (захисту виробництва і прибутків) і взаємодопомоги.

Гільдія – купецька корпорація (об’єднання) у Західній Європі ХІІ-ХV століть.

Структура суспільства і теорія трьох станів

1.  Феодальна ієрархія:
– Щоб мати у своєму роспорядженні загін важкоозброєних вершників (рицарів), великий землевласник міг частину своєї землі роздати воїнам за службу, які, у свою чергу, якщо дозволяв розмір володіння, могли передати його за службу своїм васалам. Таким чином вистроювалися відносини між сенйорами і васалами, які нагадували драбину або піраміду. На вершині цієї драбини (піраміди) був король, який вважався васалом Бога. Деякі королі були васалами Папи Римського. Історики такий порядок називають “феодальною драбиною” або  “феодальною іерархією”.

– Феодальна ієрархія у Франкському королівстві (титули):
– герцог
– граф
– барон
– лицар

– Бенефіційна реформа Карла Мартелла – земельна реформа проведена у 30-і рр. VIII_ст. у Франкській державі. Полягала у тому, що земельні жалування королів (майордомів) військово-служилим верствам ставали умовної власністю.

– Коли напади норманів почастішали, Карл ІІ Лисий 847 р. зобов’язав “кожну вільну людину обрати собі сеньйора”. Права сеньйора над своїми васалами прирівнювалася до влади короля над своїми підданими. А ще через 30 років було визнано спадковість бенефіціїв і графських титулів. Тепер бенефіції перетворилися на спадкові володіння — феоди.

– За Х – ХІІІ ст. у Західній Європі остаточно сформувалися основні стани середньовічного суспільства.

– Найбільшого поширення набула теорія про поділ суспільства на три стани: “тих, що моляться” (священики і монахи), “тих, що воюють” (рицарі), “тих, що працюють”(селяни, ремісники та ін.). Соціальний статус успадковувався від батька до сина.

Виникнення станової монархії

– Однією з основних причин виникнення стала необхідність отримання нових коштів та встановлення нових податків, і король змушений був зважати на думку провідних верств суспільства, а також на міста.

– Це призвело до появи нових органів влади – станово-представницьких органів (у різних країнах вони мали різні назви) – парламентів (від франц. “говорити”), а також органів місцевого самоврядування.

– В окремих країнах ці органи влади збиралися регулярно і відігравали важливу роль, розв`язуючи складні державні питання, до того ж і не на користь короля. Але частіше ці органи ставали слухняним знаряддям у руках королівської влади.

Станово-представницькі органи у європейських країнах

Країна

Час утворення

Назва

Іспанія (Кастилія)

1188 р.

Кортеси

Англія

1265 р.

Парламент

Франція

1302 р.

Генеральні штати

Швеція

1435 р.

Ріксдаг

Німеччина

ХV ст.

Рейхстаг

Нідерланди

1463 р.

Генральні штати

Польща

Кінець ХІV-ХV ст.

Сейм

Так у Європі виникли станові монархії – форма правління, за якої король здійснював свою владу у погодженні з основними станами суспільства через станово-представницькі органи.

Середньовічне місто

Передумови та причини виникнення міст:

– відокремлення ремесла від сільського господарства
– регіональна спеціалізація окремих частин країни
– розвиток торгівлі
– необхідність у воєнних центрах для організації захисту певної території
– потреба в існуванні адміністративно-політичних центрів
– формування центрів християнства

Основну масу городян складали бюргери (від нім. Burg — фортеця). Вони були повноправними мешканцями міста, жили з торгівлі і ремесла.

 Сеньйорам та їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті, вони мали доступ до міської влади і разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста.

Найбідніші прошарки міського населення називалися плебеями. У різних містах плебеї складали від 20 до 70% населення.

Цехи. Майстерня ремісника

– Середньовічні міста розвивалися насамперед як центри зосередження ремісничого виробництва.

– Все виготовлялося вручну, за допомогою простих знарядь праці, одним майстром від початку і до кінця

– Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів до пошуку способу виживання. Одним із них став розподіл ринку й усунення конкуренції.

– Для вирішення деяких основних проблем вони почали об’єднувати свої зусилля, організовуючи цехи — замкнуті організації (корпорації) ремісників однієї спеціальності у межах одного міста, створені з метою усунення конкуренції (захисту виробництва і прибутків) і взаємодопомоги.

Цехова ієрархія

1. Майстер
2. Підмайстри
3. Учні

– Лише майстри були членами цеху. Вони обирали голову і раду цеху.

Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважались, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власної справи.

– Щоби стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти тонкощами і секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, що засвідчував би його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром – “роботою рук”.

– Нижче від підмайстра за ієрархічною драбиною були учні, яких іще в дитинстві віддавали майстрам на вишкіл. Спершу вони виконували роль прислуги.

Причини і мета виникнення цехів у середньовічному місті

– Захист від нападів розбійників-рицарів
– Організація оборони міста на випадок війни
– Захист від конкуренції, розподіл ринку збуту в умовах вузькості ринку
– Організація побуту, дозвілля, взаємодопомога
– Створення для всіх майстрів однакових умов, вироблення єдиних правил у виробництві та для продажу виробів

Торгівля

 – Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст.

– Перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.

–  Для захисту своїх інтересів купці, подібно до ремісників, об’єднувались у гільдії. Згодом вони утворили торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами.

– У середні віки міжнародну торгівлю у Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з візантійськими купцями.

– У Північній Європі в басейні Балтійського і Північного морів торгівлю контролював торговий союз багатих міст, який отримав назву Ганза.

Боротьба городян із сеньйорами. Міські комуни

Система управління містами:

– На чолі міста стояла особа чи група осіб, призначена сеньйором, на землі якого розташовувалося місто, або обрана самими мешканцями міста.

Виникаючи на землях феодала, міста залежали від нього та були зобов’язані платити або відробляти, подібно до селянської громади, податок.

Боротьба міст за свободу і привілеї розгорнулась у XI – XIII ст.

– Для протистояння сеньйорам мешканці міста об’єднувались у союзи – комуни.

– Через повстання, подарунки королів, які боролися проти посилення влади сеньйорів, або завдяки викупові міста домагалися права самоврядування.

Право міст на самоврядування:

– мати власні виборні органи влади (суди, поліцію, ополчення, податки,              скарбницю)
– мати власні міські закони тощо.

Ті, що здобули самоврядування, було прийнято називати комунами. Перші комуни постали в Північній Італії у XI ст.

Символом самоврядування була міська ратуша — приміщення, де розташовувались органи управління

Магдебурзьке право – одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у Середні віки. Сформувалося в Маґдебурзі (земля Саксонія) близько 1235 року.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>